Інтелектуальні центри зосереджені в партіях

На думку голови опозиційної фракції Українського Народного Руху в Житомирській міськраді Тимура Нагалевського, поки не зміниться виборче законодавство, доти в місцевих радах пануватиме номенклатура, яка дбатиме лише за розподіл “бюджетного пирога”.

– Тимуре, по трьох роках роботи в міській раді, скажіть, у чому полягає функція депутата місцевої ради?
– Узагальнено — це представлення інтересів виборців в органах влади. Депутат знає, де необхідно полагодити дорогу і як помирити ворогуючих сусідів. Але не слід зводити роль народного депутата до функцій помічника влади. Такого собі зв’язкового між владою та виборцями, який найбільше, що спроможний зробити, так це вносити на сесіях поправки до рішень, підготовлених міськвиконкомом. Я переконаний, що самоврядування в Україні стане ефективним тоді, коли депутат буде людиною творчою. У депутата повинні бути стратегічні цілі, своя програма та довгострокові проекти. Наприклад, удосконалення механізму надання субсидій, створення самоврядних об’єднань мешканців будинків, програма сприяння розвитку підприємництва та ін. Що ж ми бачимо? Депутати борсаються у дріб’язкових проблемах, прикриваючи своєю працею неспроможність міських служб, які безпосередньо зобов’язані виконувати ці роботи, отримуючи за це гроші.
– Як має змінитися депутатський корпус, аби робота рад стала ефективною?
– У Житомирі влада не змінюється 10 років: не міняються керівники, виконавчі органи ради, до них не приходить молоде поповнення. Фактично, щоразу номенклатура обирає на виборах сама себе. Влада не відчуває відповідальності за свої дії. Це нагадує стан застою напередодні розпаду радянської ідеї. Немає свіжих ідей, думок, динаміки, будь-якого розвитку.
Фракційні об’єднання лікарів та освітян у нашій раді відбулися не навколо ідеї, а за професійною ознакою. Їхня мета — розподіл бюджетних коштів на користь свого професійного цеху. Вони не думають, як заробляти гроші, а лише як їх витрачати. Але скільки можна користуватися лише з того, що є? На часі вже замислитися про перспективи: країни, міста, мешканців конкретної вулиці. Що ж далі?
У місцевих радах має розгорнутися боротьба ідей та концепцій розвитку конкретних територіальних громад. Інтелектуальні центри, спроможні виробити такі концепції, зосереджені саме в партіях. Вони покликані об’єднати депутатів чи то кандидатів у депутати навколо ідейних платформ. Отож відповідь на ваше запитання така: в радах має з’явитися більше партійних людей.
Партійними мають бути не тільки депутати, а й міський голова, члени виконкому та працівники його апарату. Зараз вони наголошують на своїй позапартійності, бо у них немає ніякої програми розвитку міста. Є лише бажання контролювати й керувати.
– Що необхідно зробити, аби ситуація змінилася на краще?
– Змінити виборчу систему. В нашій раді вже простежується намагання освітян, медиків та підприємців знайти себе в політичних партіях. Необхідно цей природний процес підштовхнути, запровадивши вибори до місцевих рад на пропорційній, партійній основі. Якщо кандидат справді потужний, він увіллється до однієї з партій, яка зобов’язує своїх членів програмовими засадами. Члени партійної фракції дотримуватимуться цілісної концепції розвитку міста. Вибори до місцевих рад за партійними списками забезпечать не тільки конкуренцію виборчих програм, а й рух нових людей по владній піраміді. Не спрацював керівник — на його місце приходить інший. Фактично мертва система органів самоврядування оживиться. Пропорційна система виборів повинна її реанімувати. Крім того, ухвалення закону про вибори за партійними списками дасть потужний імпульс до розвитку самих партій. Проте, хочу зауважити, все це можливо за умови існування вільних засобів масової інформації. Але це тема для іншої розмови.
Дмитро Ковтун, активіст Молодіжного парламенту Житомирської області, член СДПУ(о) відстоює мажоритарну систему місцевих виборів з “партійним обличчям”.
– Які, на твою думку, функції депутата місцевої ради?
– У депутата місцевої ради повноваження не надто широкі. Вимагати від нього чогось такого, що виходить за межі його реальних можливостей, нерозумно. Передусім, депутат місцевої ради має представляти інтереси місцевої територіальної громади та виборців округу, які його обрали. Він повинен висловлювати владі інтегровану думку мешканців свого конкретного району. Інтереси виборців через депутата мають відбиватися при формуванні бюджету населеного пункту. Я проти таких утворень як фракції медиків та вчителів, які захищають лише свої галузеві статті в бюджеті за рахунок інших видатків.
– Які зміни в депутатському корпусі повинні відбутися?
– Наприклад, наша міська рада структурована з великими хибами. Прийняття нею виважених рішень — це скоріше виняток, аніж правило. Якщо депутати об’єднуються за професійною ознакою, як у нашій міськраді, то такі лобі мають хоча б урівноважувати одне одного. Загалом, ради повинні бути структуровані за політичним принципом. Хоча, не вважаю, що фракції в радах повинні формуватися саме за фактором приналежності до певної партії. На мою думку, мажоритарна схема виборів місцевих рад повинна бути збережена. Разом з тим, виборці мають знати, яку партію чи громадську організацію представляє кандидат. Кожен з тих, хто балотується в депутати, у виборців повинен асоціюватися з певною політичною силою. Це нечесно — йти до виборців і казати: “Я позапартійний та аполітичний”. Так не буває. Політика присутня у всьому. Партійність депутата надає додаткові важелі виборцям контролювати його дії. Депутат повинен бути свідомим , що йому необхідно відповідати перед виборцями і через механізм виборів та перевиборів. Ми так змінилися за останні роки, що вже не апелюємо до людської свідомості…
– Що ж слід зробити, аби ради стали ефективними?
– Влада повинна бути політично відповідальною. Я проти виборів за партійними списками. Але, на мою думку, необхідно законодавчо закріпити обов’язкову приналежність кожного з кандидатів у депутати до певної політичної партії. Можливо, не вимагати фіксованого членства в партії, а лише підтримки певної політичної платформи.
Чому я противник пропорційної системи? Я вважаю, що депутат місцевої ради тим і відрізняється від депутата Верховної Ради, що кожен виборець знає його в обличчя. Відповідно, може завжди звернутися за допомогою. Депутат місцевої ради повинен бути “доступним” для виборця. Працювати у своєму конкретному окрузі. Якщо місто буде одним великим округом із 50 депутатами, то втратиться особистісний зв’язок між виборцями та владою.