Незвичайність черкаського підходу

З огляду на політичні реалії, Черкащина — досить незвичний для України регіон. В області чітко окреслено 2 центри потужного політичного впливу.
До першого слід віднести Соціал-демократичну партію України (об’єднану), котра має потужне представництво майже на всіх владних щаблях. Членом СДПУ(о) є губернатор Черкащини Володимир Лук’янець. Його перший заступник Вадим Льошенко очолює обласну організацію СДПУ(о). Нещодавно став “об’єднаним” і голова обласної ради Геннадій Капралов. З 20 голів районних державних адміністрацій Черкащини 17 є членами СДПУ(о).
Другий центр впливу — міський голова Черкас Володимир Олійник, активний учасник Фронту Національного Порятунку, днями обраний координатором по Черкащині від блоку Юлії Тимошенко. Його фінансові, організаційні та інформаційні ресурси останнім часом досить обмежені. Але “розкрученість” імені, сильна харизма, схильність до відкритої публічної діяльності, постійне апелювання до громадської думки роблять черкаського мера об’єктивно найсильнішим політиком регіону. Про це говорять навіть соціологічні опитування, проведені такою структурою як управління з питань внутрішньої політики Черкаської облдержадміністрації — вони стабільно називають Олійника найактивнішим політиком області. Навколо черкаського мера гуртуються опозиційні партії, критично налаштовані до діючої виконавчої влади. І для розуміння передвиборчої ситуації на Черкащині слід врахувати наявність саме цих двох центрів впливу.
Беручи до уваги настільки сильні позиції партії Медведчука-Суркіса, яка має безпосередній вплив на обласну державну телерадіокомпанію (директор Черкаської ОДТРК Михайло Калініченко за сумісництвом працює заступником Черкаської міської організації СДПУ(о)), на найтиражніші черкаські періодичні видання — газети “Нова доба” (наклад 40 тис. примірників), “Черкаський край” (25 тис.), “Вечірні Черкаси” (близько 35 тис.), саме вона, отже і обласна з районними влади, є безпосередніми прихильниками перенесення виборів міських голів та до місцевих рад на осінь. Бо тоді вони мають набагато більше можливостей впливати на цей процес. Але в приватних розмовах функціонери СДПУ(о) не роблять особливої трагедії з того, що повний варіант виборів відбудеться все ж таки в березні 2002р.. Мовляв, все і так буде за планом…

Коментує ситуацію лідер Крайової організації Народного Руху України Юрій Громовський: “Якби українська держава була зразком справді демократичного суспільства, ми мали б погодитися на розмежування виборів до парламенту та до місцевих рад. Але зараз ми повинні чесно сказати самі собі: нині українські вибори проходять зі значним впливом адмінресурсу, простіше кажучи, влада надмірно зловживає своїм становищем, аби досягти бажаного для себе результату. Тому об’єктивно сьогодні для розвитку української демократії розмежування виборів невигідне. А майбутнє покаже…”

З думкою рухівців погоджуються черкаські соціалісти. Лідер черкаської міської організації СПУ Станіслав Ганієв також наголошує на тому, що при одночасності виборів до парламенту і місцевих рад вплив адміністративного ресурсу не буде таким неосяжним.
Основне, на чому роблять наголос, це зайві матеріальні витрати, які додатково будуть покладені на місцеву казну. Наприклад, кожен депутат Черкаської міської ради добре пам’ятає, що з 450 млн. грн., які заробляють Черкаси за рік, у місті залишається лише 82- 85 млн.. Трапляється так, що цих грошей не вистачає навіть на зарплати бюджетним працівникам, на своєчасну сплату за енергоносії. Тому двічі на рік фінансувати витрати на утримання територіальних виборчих комісій тощо для куцого місцевого бюджету зайва розкіш.
Є і протилежна думка. Наймолодший депутат Черкаської міськради Віталій Латишев вважає, що через одночасність виборів багато достойних людей опиняються поза активним політичним життям. Оскільки на Черкащині тільки по мажоритарних округах за одне депутатське місце бореться по 10-18 кандидатів, то “непереможці” на наступні 4 роки не мають можливості продемонструвати свої здібності хоча б на рівні місцевих рад.
Що ж до громадських організацій Черкащини, то тут не помітно особливої уваги до виборів. Починаючи з літа 2001р., регулярно дає про себе знати лише обласна організація Комітету виборців України. Вона відстежує рейтинги основних політичних гравців регіону, з’ясовує думку експертів щодо найбільш важливих політичних рішень, котрі приймають президент, уряд та ВР. Найбільш масові громадські організації та рухи Черкащини, зважаючи на досвід попередніх виборчих кампаній, братимуть участь у виборах під “дахом” чи то певної політичної сили, чи певного кандидата. Говорити про те, що вони сьогодні відіграють в області якусь серйозну роль, було б перебільшенням.
Місцева влада Черкас уже чітко сформувала своє ставлення до наступних виборів. У вересні абсолютна більшість депутатів міської ради проголосувала за скасування в обласному центрі районних рад. Згідно з виборчим законодавством України, формуванням складу виборчих комісій займаються саме районні ради. За їх відсутності право формувати комісії в Черкасах переходить до міськради. Враховуючи ту обставину, що керівництво ліквідованих черкаських райрад (Соснівської та Придніпровської) перебуває в опозиції до команди Олійника, такий крок місцевих депутатів свідчить про серйозну тактичну перемогу опозиційного мера над адмінресурсом виконавчої влади.
Також не є великою таємницею те, що в Україні ще з радянських часів дієвим залишається вислів “батька усіх народів” Сталіна: “Головне не те, як проголосують, а те, як підрахують”. Під час парламентських виборів 1998р. результати в окремих округах області не оголошували по кілька днів; на президентських виборах 1999р. та квітневому всеукраїнському референдумі 2000р. в області зафіксовано численні порушення саме при підрахунку голосів. Майже відкрито говориться про гроші, які передаються головам комісій, аби ті давали забезпечити “потрібний” результат. Тому більшість політично активного населення області сьогодні схиляється до того, що розмежування виборів не стане тим чинником, котрий би сприяв демократичним процесам в Україні.
Переважну більшість населення не можна віднести до активних учасників або спостерігачів за політичним життям країни. Їхня активність пробуджується в основному на час передвиборчої кампанії та, власне, самих виборів. За умов наявності в країні понад ста зареєстрованих партій за три місяці передвиборчої кампанії виборець просто “потоне” в промовах лідерів партій, блоків та кандидатів у депутати, значна частина людей, опинившись на виборчих дільницях і отримавши “кілометрові простирадла”, де будуть перелічені: а) партії і блоки; б) кандидати в депутати по мажоритарних округах; в) кандидати на посаду мерів міст, голів селищ та сільрад; д) кандидати до обласних, міських, районних, сільських та селищних рад, керуватиметься багато в чому елементом випадкових симпатій, а не вдумливим підходом до програм та постатей , що беруть участь у виборчому процесі.
Особливо це стосується виборів до обласних, місцевих та районних рад народних депутатів. Наприклад, 1998р. серед 75 депутатів Черкаської облради 70 були керівниками потужних підприємств, сільських господарств, виробничих установ. Серед цих 70 до облради увійшли губернатор області, троє голів районних адміністрацій та начальник УСБУ в області. Внаслідок цього 4 роки на Черкащині діє абсолютно підконтрольна виконавчій владі обласна рада. До речі, більше двох років облдержадміністрацію і обласну раду очолювала одна людина — Володимир Лук’янець.
Щодо черкаської місцевої ради, то чи не половина депутатів працює в бюджетній сфері міста, напряму залежачи від міського голови. Таким чином ні обласний, ні місцевий “парламенти” на Черкащині не є повністю незалежними. Очевидно, при розмежуванні виборів таке становище могло б пом’якшитись. І якщо Україна до 2006р. просунеться на шляху розвитку демократії, буде сенс повернутися до цієї дискусії.