Політичний присмак місцевих виборів

Після набуття чинності Закону України “Про вибори народних депутатів України” прийняття іншого законодавчого акту щодо місцевих виборів набуває актуальності, навіть політичного присмаку завдяки черговому протистоянню нашого президента з парламентом країни. Наскільки воно серйозне, спробуємо з’ясувати.
Почнемо з короткої хронології розробки відповідного законопроекту. На виконання постанови Верховної Ради України від 24 травня 2001р. у Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування народними депутатами України Л.Дайнеко, О.Кушніром та Ю.Ключковським розроблено проект Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Зазначений парламентський комітет на своєму засіданні 19 червня ц.р. розглянув проект такого Закону України і рекомендував ВР України при розгляді у першому читанні прийняти його за основу. У липні ВР України прийняла його у першому читанні і доручила цьому Комітету з урахуванням зауважень та пропозицій, висловлених при його обговоренні у сесійній залі, винести зазначений законопроект на розгляд парламенту у другому читанні, яке відбулося 15 листопада. На перший погляд, робочій групі вдалося досить добре попрацювати над законопроектом, і він буде сприяти підвищенню виборчого правового та політичного рівня наших громадян, дозволить їм більш виважено та свідомо зробити свій вибір серед майбутнього різноманіття кандидатур на виборні посади органів місцевої влади. І здавалося, що Президент України повинен був би підтримати такі кроки парламентаріїв, але… Глава держави у листі до голови парламенту напередодні розгляду Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” заявив про неможливість підтримати у запропонованій редакції цей законопроект. Тому розглянемо детальніше його головні норми.
Запропонований законопроект узгоджується з уже чинним законом України щодо виборів народних депутатів України в частині формування і затвердження територіальних виборчих комісій та є, по суті, продовженням політики на усунення впливу адміністративного ресурсу на хід виборів на місцевому рівні. Запропоновано запровадити єдиний механізм формування цих комісій на всіх виборчих рівнях, тобто, ми справді ще на крок наблизимося до проведення прозорих та відкритих виборів.
До інших важливих новацій цього проекту слід віднести появу в ньому на відміну від чинного закону (від 14.01.98 №14/98-ВР) статей щодо офіційних спостерігачів та довірених осіб кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів. Та все ж головною з них є значне посилення ролі партій у майбутніх місцевих виборчих перегонах. Вибори до рад міст республіканського та обласного підпорядкування (з населенням понад 100 тис. осіб), районних та обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад запропоновано проводити за змішаною виборчою системою, відповідно до якої половину депутатів обиратимуть у єдиному багатомандатному окрузі за принципом пропорційного представництва та іншу половину — в одномандатних округах за принципом відносної більшості. Така пропозиція відповідатиме вимогам сучасного розвитку міст України і дозволить збалансувати засади виборчих систем як для обрання парламенту, так і міст, сприятиме в цілому підвищенню відповідальності політичних партій за соціально-економічний стан як в державі, так і безпосередньо на місцях.
Ось це вже і серйозно налякало нашого президента, який мабуть чи не вперше у своїй практиці дійшов до тиску на законодавців безпосередньо під час розгляду у парламенті законопроектів. У своєму листі він наголошує, що вибори органів представницької влади, які згідно з Конституцією України мають розв’язувати конкретні питання місцевого значення, начебто перетворюються на суто партійний, украй політизований захід. На його думку, політичним партіям практично буде надано виняткове право у вирішенні всіх основних питань у ході місцевих виборів.
Такі твердження виглядають досить дивними для найвищої посадової особи держави, яка постійно декларує особисту відданість демократії перед західними лідерами і повинна за своїм статусом дбати про подальше підвищення в країні ролі політичної системи у становленні громадянського суспільства. Пояснення цьому просте — Президент України вже давно є главою не держави самих українців, а Держави Української Бюрократії, на яку зав’язані світ кланів та криміналітету. Запровадження реальної місцевої демократії заважає їхнім планам з тотального контролю своїх територій, і вони будуть захищати корпоративно-хижацькі інтереси до кінця з допомогою все тої ж бюрократії. Через це заперечення глави держави не є природними і чесними перед нами.
Незважаючи на надуманість багатьох президентських заперечень, законопроект містить і недоліки. Зупинимося на деяких найбільш важливих з них.
У чинному законі загальний склад рад населених пунктів, районних у місті рад формується залежно від визначеної кількості населення, що мешкають у цих адміністративно-територіальних одиницях, а у новому проекті — від численності виборців. Крім того, з’явилася додаткова пропорція: для міст з населенням понад 2 млн. осіб до міської ради можна обирати від 120 до 1250 депутатів. Яскраво абсурдність з кількістю місцевих депутатів може бути проілюстровано на прикладі Києва, де на минулих виборах нараховано понад 1,9 млн. виборців. Так, 1985р. кияни обирали 600 депутатів Київради, 1990р. — 300, 1998 — 75 і тепер можливе вперше за часи державності їхнє збільшення відповідно до вищенаведеної норми, оскільки для обрання ради буде застосовано більш розширену правову норму — фактор проживання або праці на території відповідної ради. Парламентарії чомусь не помітили порушення прав громадян, які проживають на території конкретної ради, іншими громадянами, які тільки працюють на цій території і в силу цих обставин не будуть або не зможуть з якихось причин повноцінно представляти інтереси перших.
Проект пропонує суттєво зменшити кількість депутатів рад населених пунктів за рахунок зазначеного виборчого підходу, а також механічно скоротити кількість депутатів районних та обласних рад з 120 до 90 та з 200 до 150 відповідно знову суто волюнтаристським шляхом. Порушену проблему доцільніше було б вирішити за іншою, точнішою пропозицією: замість чергового діапазону депутатського складу цих рад, що дозволятиме місцевій раді за фактично інтересами її апарату самій визначати власну кількість у межах цього діапазону, запровадити принцип формування рад населених пунктів від співвідношення кількості виборців на 1 депутата залежно від категорії та кількості їхніх мешканців. За сучасних умов розвитку населених пунктів можна визначити наступні пропорції:
для села незалежно від кількості мешканців — від 1 тис. виборців;
для селища незалежно від кількості мешканців — від 5 тис. виборців;
для міста до 500 тис. мешканців — від 10 тис. виборців;
для міста до 1 млн. мешканців — від 15 тис. виборців;
для міста з понад 1 млн. мешканців — від 20 тис. виборців.
Серйозним порушенням рівності виборчих прав та розподілу влад на місцевому рівні за європейськими стандартами, про запровадження та дотримання яких так багато полюбляє говорити наша центральна влада, необхідно вважати дозвіл кандидатам одночасно балотуватися і в ради різних рівнів — місцеві та Верховну і на посади голів населених пунктів. Результати такого дозволу неважко передбачити — додаткові витрати державних або місцевих бюджетних коштів у разі, якщо когось одночасно оберуть депутатом парламенту, місцевої ради або головою населеного пункту і згідно з чинним законодавством йому доведеться відмовитися від одного із цих мандатів. До речі, за чинним законом громадянин України може одночасно балотуватися кандидатом у депутати лише до однієї місцевої ради або на посаду сільського, селищного, міського голови (част.5 ст.6 Закону України). Це той самий випадок, коли на місцях будуть відкриті всі шлюзи для взяття депутатських місць місцевими кланово-олігархічними угрупованнями, і наші законодавці починають піклуватися вже про їхні інтереси.
З минулих виборів на вибори 2002р. перейшла ще одна проблема — невідповідність чинного адміністративно-територіального устрою країни європейським принципам місцевого та регіонального самоврядування, реалізації права громадянина на обрання відповідальної перед ним місцевої влади. Так, станом на березень 1998р. в межах Києва було обрано 75 депутатів Київради, 625 районних у місті рад, 25 депутатів ради смт.Пуща-Водиця, 25 депутатів Київської обласної ради від смт.Коцюбинське, яке до того ж має ще депутатів селищної ради. Завдяки останнім рішення столичної ради передбачає включити м.Вишневе, яке має міську раду із 29 депутатів і 2 депутати Києво-Святошинської районної ради, м.Вишгород Вишгородського району та село Новосілки Києво-Святошинського району Київської області за умови отримання позитивних відповідних рішень парламенту, тобто в межах існуючої території столиці обрано до 800 депутатів різних рівнів, і ця кількість може зрости орієнтовно у майбутньому вже до 1000 депутатів. Про яке реальне місцеве самоврядування можна казати при наявності такої кількості різних рад та їхніх депутатів? Доводиться сподіватися на те, що парламент наступного скликання виявиться спроможнім прийняти нарешті закон про новий устрій країни, і вибори 2006р. відбуватимуться за його наявності.
Та все-таки прийняття закону про місцеві вибори у запропонованій редакції може стати значним кроком у впровадженні демократії на місцевому рівні, але його, безперечно, чекатиме складна доля. Бюрократія з олігархами будуть здійснювати тиск на парламентарів, щоб залишити для себе шпарини у місцевому виборчому законодавстві й у такий спосіб зберегти й примножити свою безмежну владу. Не виключено, що депутатам доведеться тут знову шукати компроміс з Президентом України, і у зв’язку з цим можна очікувати його прийняття та підписання главою держави до кінця року, фактично на початку самої передвиборчої кампанії. Якщо такого компромісу не буде знайдено, а це поки що виглядає сумнівним, доведеться у пожежному порядку вносити зміни до чинного закону, і їх прийматимуть у ході місцевих виборчих перегонів. Який варіант розгорнеться перед нами, покаже час.