Черкаси стверджують про вакуум

Оскільки парламентські вибори на носі, то нині в моді соцопитування. Автор цих рядків мав можливість познайомитись із матеріалами досить ґрунтовних вивчень громадської думки Черкащини (щоправда, робилися вони на замовлення вузького кола осіб, тому посилання на джерело, на жаль, у цьому випадку неприйнятне). Впадає у вічі наступна обставина: близько 80% мешканців області, характеризуючи матеріальні статки власної родини, обирає 2 варіанти — “терпіти таке становище вже неможливо” або “жити важко, але ще терпимо”. Приблизно такий же відсоток опитаних зазначає, що за останній місяць сукупний сімейний дохід на одного члена їхньої сім’ї коливався в межах від 100 до 300 гривень. До чого тут діяльність донорських організацій? А до того, що переважна більшість населення, котра існує на межі виживання, як на мене, дивиться на людей, що працюють у подібних структурах, як до істот з протилежного майнового полюсу. І цим багато що сказано…
Щороку кількість громадських організацій в області невпинно збільшується. Але чи можна сказати, що це означає зростання впливу 3-го сектора на суспільно-політичні та економічні процеси в регіоні?
Напередодні виборів певну увагу політичних та адміністративних кіл Черкащини привернула до себе обласна організація Комітету виборців України. Сама назва підказує, що Комітет активізує свою діяльність саме напередодні організованого волевиявлення громадян. Звична річ, певну роботу черкаське відділення проводить, але назвати її такою, що суттєво впливає на перебіг передвиборчих процесів у регіоні, на жаль, не можна. Припинено навіть експертні опитування управлінців, регіональних політиків та місцевих журналістів щодо їхнього ставлення до подій у регіоні. Днями почне роботу програма під умовною абревіатурою ДТС (довготерміновий спостерігач), в рамках якої представник Комітету братиме участь у роботі всіх окружних комісій Черкащини. Але відкритої, зрозумілої широким верствам населення позиції щодо передвиборчих процесів у Черкасах Комітет не має. А звернути увагу є на що! Чого вартий один лише розподіл місць у обласній виборчій комісії, яка повністю віддана на відкуп представникам провладних партій та блоків. Дуже багато питань у місцевих політиків та журналістів викликало формування міської виборчої комісії, куди, за твердженням майже усіх місцевих спостерігачів, міському голові Черкас вдалося “втиснути” значну кількість своїх прихильників. Може причина не реагування черкаського Комітету криється в молодості його працівників, відсутності неформального авторитету, що формується роками, серед владної верхівки області? Один із членів Комітету, депутат міськради Віталій Латишев подивився на проблему набагато ширше: “У Черкасах 3-й сектор зараз абсолютно не розвинутий. Громадські організації, де працюють професіонали своєї справи, можна перерахувати на пальцях. Серйозно перешкоджає розвиткові відсутність належної правової бази. Та й про кадри ніхто особливо не піклується…”
Не згоден з такою позицією голова Асоціації недержавних громадських організацій Черкащини Анатолій Рекун. Він вважає, що їхня діяльність, особливо робота кількох структурних підрозділів Асоціації, протягом останніх 5 років шляхом навчання на спеціальних семінарах, тренінгах і курсах підготувала для плідної (зокрема, громадської) роботи близько 2 тис. осіб.
“На мою думку, — говорить А.Рекун, — недержавні громадські організації в Черкасах розвиваються досить потужно. За весь час своєї роботи мені не доводилося відчувати спротив їхньому розвиткові з боку державних чиновників. Кожен має можливість висунути свій проект, надіслати його у будь-який міжнародний фонд і отримати грант на розвиток ідеї.”
Наочним свідченням цих слів може бути приклад таких громадських об’єднань Черкащини як Комітет солдатських матерів, який очолює депутат черкаської міськради Світлана Касьян, чи організація “Повернення”, котра спеціалізується на допомозі наркозалежним людям, під що вже не раз одержувала гранти від різних міжнародних фондів.
Певною мірою сприяє діяльності подібних громадських організацій робота Центральноукраїнського регіонального навчального центру, що більше трьох років за сприяння USAID (програма “Партнерство громад”) проводить навчальні семінари для представників органів місцевого самоврядування, членів громадських організацій.
“У своїй роботі ми неодноразово проводили спеціальні семінари для тих представників 3-го сектора, хто бажає отримати гранти під втілення своїх ідей, — говорить директор центру Олена Газізова. — Вважаю пустими балачками те, що іноді можна почути: нібито гранти отримує лише вузьке коло осіб, котрі набили на цьому руку і т. п. На своєму досвіді переконалася, що цікава ідея, під яку підібралася сильна команда, має усі шанси на успіх. Прикладів більш ніж достатньо: свого часу гранти від фонду “Відродження” одержали міста Світловодськ (Кіровоградська обл.), Комсомольськ (Полтавська обл.), Бердянськ (Запорізька обл.). Майже постійно на семінарах центру поруч сидять представники влади, бізнесу та громадськості. Можемо похвалитися, що така співпраця досить плідна. Пригадую, нещодавно після участі в нашому семінарі міського голови Христинівки (Черкаська обл.) Валерія Данилевського в райцентрі за сприяння місцевих бізнесменів та деяких громадських організацій вдалося вирішити проблему харчування дітей у дитсадках.”
Що ж до влади, то її ставлення до третього сектора поки що не назвеш партнерським. І міська, й обласна влада Черкас звикла до представників громадських організацій як до таких, що стоять у приймальнях їхніх кабінетів та просять віддати в оренду приміщення, надати фінансову допомогу тощо.
“Я часто маю справу із лідерами громадських об’єднань, — говорить перший заступник міського голови Черкас Володимир Космина. — На жаль, у мене мало підстав говорити про те, що їхня робота якось позитивно відбивається на громадсько-політичному житті регіону. Просять гроші, приміщення… Чим можемо — допомагаємо. Але при загальній скруті обсяги такої допомоги досить обмежені. Наразі говорити про рівноправні стосунки влади та третього сектора я не маю підстав.”
Поставимо питання руба: чи можуть бути партнерськими стосунки влади та громадських організацій, якщо останні (в разі, коли не живуть на гранти) — матеріально несамостійні, суто донорські організації, маючи на меті впровадження на місцевому ґрунті ідеалів демократичного, соціально орієнтованого суспільства, вирішують (не дуже, зізнаємось, помітно) проблеми, які в п’яту чи шосту чергу турбують переважну більшість жителів області? Допоки на Черкащині, як і у всій Україні, не вирішиться це протиріччя, діяльність донорських організацій буде тривати у вакуумі. І нічого з цим не поробиш.