Суми: унікальна плутанина

Найбільшою несподіванкою місцевих виборів на Сумщині стало створення і реєстрація в обласному центрі двох блоків під назвою “Наша Україна”. Формально різниця полягала лише в лапках у назві, розміщених у різних місцях. Насправді ж вирішувалося питання: чи буде ЛПУ — партія голови облдержадміністрації В.Щербаня керувати цим блоком.
Ця боротьба тривала майже два місяці і закінчилася тим, що представники міських і обласних організацій УНР, ПРП, КУНу і РХП погодились на першість лібералів. Керівництво Сумських організацій ХНС і НРУ не побажало подібної співпраці. Обидва блоки висунули кандидатів до міськради, ніяк не узгоджуючи їх між собою. Це привело до ситуації, коли у більшості округів балотуються два кандидати, використовуючи одночасно символіку “Нашої України”. Погіршує ситуацію ще й та обставина, що обидва вищезгадані блоки не погодили висунуті кандидатури з місцевим Блоком Юлії Тимошенко, хоча й планували це зробити ще до розколу. Не змогли вони домовитися із “Єдністю”, хоча на обласному рівні між нею і ХНС був створений блок “Християнська Єдність Сумщини”. Подібна ситуація ,безперечно, заплутала частину виборців.
Загалом до міської ради Сум на 75 місць балотувалося 624 кандидати (в середньому по 8 на округ). Позаяк депутатських місць побільшало на 25, це стільки ж, скільки і в 1998р. З них 53% кандидатів висунули партії та партійні блоки, 18,5% — збори виборців, 16% — громадські організації, інші 12,5% — самовисуванці. Майже в 95% округів висунуто представників обох блоків “НУ”, комуністів і соціалістів (окремо). “Великий похід” по міські мандати влаштував владний блок “За єдУ!”, до якого на Сумщині можна зарахувати і ЛПУ. Її керівник В.Щербань (хоча внесений до списку “Нашої України “) і підконтрольні йому ЗМІ агітували тільки “За єдину Україну!”. Тому серед кандидатів у приблизно 70% округів були члени ЛПУ, НДП, АПУ, Партії регіонів і т.п. Точно ж визначити кількість “провладних” кандидатів було неможливо, бо, крім членів згаданих партій, балотувалася велика кількість безпартійних, але залежних людей, в основному держслужбовців. Про підтримку їх облдержадміністрацією свідчили виготовлені на крейдяному папері кольорові плакати, в примусовому порядку розміщені у вітринах магазинів поряд з плакатами “За єдУ!”.
Подібна ситуація склалася і з виборами до облради. На три місця від Сум претендували 22 кандидати. Це більше, ніж у виборах — 98. По кандидату запропонували “НУ”, СПУ, КПУ, УНП “Собор”. Активну ж агітацію мали можливість вести три кандидати, яких підтримувала облдержадміністрація: В.Лук’яненко — директор одного з найбільших підприємств у місті ВАТ СМНВО ім. Фрунзе, О.Верещага — в/о заступника голови облдержадміністрації, С.Шепілов — головний редактор найбільшої FM-станції (є нині чинним обласним депутатом). В інших округах Сумщини до облради балотувався сам голова облдержадміністрації В.Щербань, всі його заступники (вісім чоловік) і велика кількість держслужбовців тієї ж структури.
Найбільш насиченою за інтенсивністю і за кількістю вилитого бруду була кампанія виборів міського голови. З семи зареєстрованих реальними претендентами були лише двоє — вже згадані А.Бондар та О.Андронов. Перший на всю потужність використав адмінресурс облдержадміністрації. Всі місцеві ЗМІ (як державні, так і приватні), стіни будинків, агітаційні щити були заповнені його особою і критикою О.Андронова від зневажливо-скептичної до відверто брудної (типу статей “Волк в овечьей шкуре”). Проте обмежений доступ до друкованих ЗМІ (одна комунальна газета) і абсолютна неможливість доступу до телебачення і радіо зробили перебіг його кампанії млявим.
Кампанія А.Бондаря виглядала більш політтехнологічною: “гарячі лінії”, візити до ЗМІ, постановка різних іміджів. Більшість же кандидатів до міськради провели її традиційно листівками, а близько половини їх до 11 березня не подали у міську виборчу комісію навіть своєї програми. Єдиною новиною можна назвати відкриття деякими кандидатами до місцевої влади громадських приймалень — подібного на виборах 1998р. не було.
Інтенсивність кампаній місцевих і парламентських виборів та, відповідно, увага виборців розподілилися таким чином. Перше місце, безперечно, зайняли вибори міського голови, на другому — вибори в мажоритарному окрузі до парламенту, на третьому — парламентські перегони за партійними списками. Вибори ж до міськради відносно мало представлені у місцевих ЗМІ і тому мали найменше уваги виборця.