Парелелі і вертикалі між місцевою владою та територіальною громадою

(Ймовірна стратегія реалізації зворотного зв’язку між владою і населенням)
Напередодні березневих парламентських виборів в Україні особливої актуальності набуває аналіз чинників зворотного зв’язку влади з народом і каналів інформування влади про свою діяльність. Аналіз ситуації, котра склалася на цьому напрямку в київському регіоні (інформування через ЗМІ та мережу Інтернет) наочно доводить, що певні кроки у цьому напрямку зроблені, але їх очевидно недостатньо, аби можна було констатувати, що відносини в тандемі “влада-народ” і “народ-влада” є повністю прозорими і що стосунки місцевої влади та громадян досягли західних стандартів. Про це може свідчити аналіз статистики та вибіркове опитування жителів регіону.

Проте необхідно визнати, що регіональна трансформація зворотного зв’язку між владою і громадянами набула абсолютно інших рис з приходом на посаду мера столиці Олександра Омельченка. Відкритість та доступність керівника такого рангу спонукала його підлеглих до впровадження нових стандартів у контактуванні з населенням і вироблення модерних стандартів оприлюднення інформації про діяльність місцевої влади. Цей етап прозорості інформування дав змогу громадянам більш глибоко і неупереджено підходити до політики регіональної соціальної трансформації та подолати тенденції відчуженості між владою і населенням. Про те, що ці тенденції набувають реального озвучення, наочно доводить сталий рейтинг київського голови серед співгромадян, який за різними оцінками становить від 60 до 70%. Кияни вже не відчувають себе лише мовчазними статистами регіональних подій, а усвідомлюють своє місце в процесі регіональної трансформації.
Діагностика ситуації в регіоні та відстеження каналів інформування і соціально-психологічних факторів контактів на різних рівнях дають можливість створити адекватне уявлення про реальний стан ситуації щодо зв’язку влади з населенням на місцях. Зміна моделей концептуальних стосунків в тандемі “влада-народ” спонукає регіональну владу до проведення політики відкритості, яка забезпечує стабільно високий рівень підтримки її населенням на виборах. Моніторингові дослідження, котрі були проведені у київському регіоні, наочно доводять: довіра населення до місцевої влади тут на декілька порядків більша, ніж в цілому по Україні.
Комунікативне середовище місцевої територіальної громади поширює інформацію про діяльність регіональної влади між самими громадянами, формуючи у них позитивне ставлення до змін, котрі відбуваються на цій території за останній час. Водночас, сама влада, тестуючи зворотну інформацію, що надходить від населення, може більш реалістично осмислювати ситуацію, котра складається на території і, виробляючи стратегію розвитку регіону, опиратися на дані щодо специфіки ситуацій на місцях, вповні враховуючи місцеві ініціативи та сприятливі і гальмівні чинники поступу в цьому напрямку.
Стратегія реалізації зворотного зв’язку між владою і населенням таким чином має реалізовуватись через найширше залучення громадян до формування структур місцевої територіальної громади і участі в її діяльності. Головними чинниками реалізації цього завдання мають стати:
– залучення громадян до вироблення спільної й об’єктивної точки зору на стан справ в київському регіоні;
– інформування громадян про вже наявний досвід використання структур громад;
– подолання психологічної упередженості населення до дій і ініціатив місцевої влади;
– регулярні зустрічі представників влади з населенням на місцях, які є основним каналом взаємного інформування.
Зв’язок місцевої влади з населенням на місцях спонукає до безпосереднього залучення громадян до різноманітної діяльності, котра спрямована на захист і реалізацію власних інтересів та добровільну участь у функціонуванні місцевої територіальної громади. Таким чином відбувається усвідомлення співпричетності до свого населеного пункту, територіальної спільноти і врешті-решт своєї “малої батьківщини”. Ідеологічна побудова причетності до територіальної громади дозволяє людині свідомо інтегруватися у мережу соціальних місцевих зв’язків, відчувати себе активним учасником соціального життя.
Територіальна громада сьогодні може виконувати частину суспільних функцій щодо соціальної самоідентифікації індивідума і відігравати роль сприятливого соціального середовища, яку в колишні часи виконував трудовий колектив. Але вона водночас позбавлена функцій втручання в приватне життя громадянина, перебираючи на себе лише функції комунікативного середовища.
Як можна визначити термін “територіальна громада”? Закон України про місцеве самоврядування в Україні визначив поняття “територіальна громада” (ст.5) ще 1997р., але дебати навколо цього поняття тривають. То що ж, громада — механічна сукупність мешканців одного населеного пункту, чи це все ж велика група громадян з притаманними лише їм певними особливостями? Чинний Закон дає таке визначення цього терміна: “Територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр”.
Але у цьому Законі не виписано питання внутрішньої організації територіальної громади, її компетенції, співвідношення повноважень територіальної громади та її органів. Крім того, не вирішеними досі є питання статусу територіальних громад та органів місцевого самоврядування населених пунктів, що перебувають в адміністративних межах інших населених пунктів, укрупнення територіальних громад з метою забезпечення їхньої самодостатності.
Важливим елементом зворотного зв’язку “населення-влада” та інформування територіальних громад місцевою владою є громадські слухання. Очевидно, що ініціатором проведення громадських слухань може виступати як місцева влада, так і громадські організації. Проте, враховуючи українські реалії і те, що громадянське суспільство в Україні ще до кінця не сформовано, ініціативу нерідко має брати на себе місцева влада. У сучасних умовах у київському регіоні місцева влада часто бере участь у залученні територіальної громади до співпраці шляхом запрошення до співробітництва поки ще нечисленної, але дієвої групи громадських активістів.
Громадські слухання — практичні дії регіональної влади з усунення наявних місцевих проблем
Проблемою багатьох громадських організацій у підготовці та проведенні громадських слухань є небажання або невміння працювати з місцевою владою. Метою громадських слухань мусить бути не просто інформування громади про свою позицію з певної тематики, але й практичні дії влади з усунення проблеми. Реаліями українського життя є те, що часто місцева преса підконтрольна місцевій владі, і в умовах конфронтації навіть інформування населення стає проблемою для громадської організації.
Можливість проведення громадських слухань та здійснення інших місцевих ініціатив гарантує Конституція України та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. У ст.140 Основного Закону місцеве самоврядування визначено як право територіальної громади — жителів сіл, селищ і міст — самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції та законів України. Таким чином законодавчо закріплено право громадян користуватися реальною можливістю безпосередньо вирішувати всі питання місцевого життя чи впливати на їх вирішення, зокрема, в статті Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, яка безпосередньо стосується громадських слухань.
Ст.13. Громадські слухання
1.Територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.
2.Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.
3.Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
4.Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.
Важливим елементом проведення громадських слухань є зацікавлення в них самого населення на місцях. Звичайно можна застосовувати старі радянські методи телефонних дзвінків до керівників комунальних підприємств і бюджетників з “проханням-наказом” виділити певну кількість осіб для масовки у залі. Але чи матиме тоді взагалі сенс мета згуртування територіальної громади через громадське слухання? Очевидно, що ні. І хоча зібрати людей іншим способом на початковому етапі буде надзвичайно важко, адже громадяни мало або зовсім не довіряють владі та сприймають заклики прийти на засідання як запрошення на чергову масовку, присвячену черговому ювілею, необхідно враховувати кілька основних моментів:
– тема засідання мусить відповідати інтересам більшості членів громади, а не вузького кола працівників міськвиконкому чи активістів певної громадської організації;
– масову роз’яснювальну роботу про мету й час проведення громадських слухань потрібно провести заздалегідь.
Це досягається через місцеві засоби масової інформації, або через листування — розсилання запрошень окремим особам та громадським організаціям. Найдешевшим способом є розвішування оголошень. Наочно доведено, що громадяни краще реагують на оголошення при вході до власного будинку, ніж на телевізійні передачі.
У київському регіоні проходили громадські слухання на теми, які хвилюють більшість мешканців території на цей час. Найбільше зацікавлення громадян викликали теми, котрі стосувалися проблем навколишнього середовища: забруднення води та повітря місцевою промисловістю та перспективи створення потужностей для утилізації і переробки побутового сміття та відходів у Києві. Громадські слухання з подібної тематики збирають багато людей, випускають накопичену у громаді негативну енергію та надають можливість місцевій владі довести, що вона щось таки робить у цьому питанні, сприяє налагодженню взаємодії місцевої влади і громадськості в інтересах територіальної громади.
Новітні інструменти реалізації демократії в Україні
Світ стає все більше інформаційно пов’язаним і через цю пов’язаність — єдиним цілим. Інформація відтак постає вже як незалежний, загальнодоступний, а тому — публічний чинник і ресурс сучасної демократії.
Що ж підказує досвід передових демократій інформаційної доби? Перше, що варто відзначити — ЗМІ сучасної демократії, інтегровані з різноплановими новітніми технологіями, перетворились на не лише провідні, але фактично єдині системи обслуговування інформаційних потоків суспільства.
Платформою реалізації сучасних ЗМІ став Інтернет і сучасні засоби комунікації. Значення в цьому розрізі Інтернету полягає не лише у його всеохоплюючих можливостях, хоча і тут у нього просто нема конкурентів. Головне його значення в загальній інтерактивності — здатності здійснювати справжній дво- і багатосторонній зв’язок у реальному часі. При чому зв’язок не лише в розумінні інфомаційно-обмінному, а й у розумінні операційному — можливості здійснювати різні соціальні операції (зокрема, владні) миттєво, прозоро і об’єктивно (підконтрольно і за наперед визначеними правилами). Це, власне, і означає реалізацію публічності влади та перехід її з суб’єктивно-означених в об’єктивно-закономірні простори. Закони владних процесів з ХХІ ст. відтак стають настільки ж визначеними, як і закони всесвітнього тяжіння зі ст. ХVIII.
Друге, що впадає в око при вивченні досвіду інформаційних демократій, — це те, що ЗМІ інформаційної епохи є не лише поліпшеним варіантом старих ЗМІ на кількісному рівні, навіть з урахуванням інтерактивних та всеохоплюючих можливостей Інтернету. Все більше й більше ЗМІ своїми каналами соціального зв’язку транслюють якісно новий рівень інформації — знання. Це також цілком закономірний процес, оскільки інформація має значимість лише в контексті відповідної дійсності моделі, що має практичну цінність в актуальному часі і просторі — “тут і тепер”.
Третє, що визначає суть інформаційних демократій, це те, що залишилося у спадок від традиційних демократичних моделей і, власне, визначає саму суть демократичних моделей — соціальні механізми та інструменти. Інтернет та ЗМІ є технічними механізмами та інструментами здійснення сучасної демократії, котрі роблять потенційно можливим утвердження моделей демократії інформаційної епохи, є необхідною умовою реалізації новітніх демократичних моделей. Соціальні механізми й інструменти демократії реалізують цю закладену потенцію в життя, саме їх наявність є вже достатньою умовою реалізації згаданих інформаційних демократій. Особливу і найважливішу роль серед таких механізмів та інструментів відіграють засоби громадського впливу на владні процеси і засоби громадського контролю.
Моделі публічної влади і прямої демократії вимагають інших, сучасних соціальних механізмів, котрі в своїй реалізації не чинять насильства ні над суспільством у цілому, ані над окремою особою — громадянином. Організації громадського волевиявлення і громадського контролю на сьогодні якнайкраще виконують цю функцію, оскільки вони напряму і оперативно зв’язують суспільство і владу. При цьому не відбуваються зміщення й інші спотворення суспільного волевиявлення. Громадське волевиявлення і контроль якнайкраще також стикуються з новітніми технічними механізмами інформаційної демократії, базованих на сучасних комунікаційних Інтернет-технологіях. Якщо сформулювати висновок коротко, то Інтернет + громадське волевиявлення і контроль = демократія інформаційної епохи.
Україні потрібні нові, потужніші суспільні інструменти та механізми. Життя вимагає їх нагально. Треба відзначити, що за останні два роки новітні інформаційні механізми місцева влада використовує більш широко. Так, представництво органів місцевої влади в мережі Інтернет за цей час зросло більш як у три рази. Це поки що інформаційні сайти з мінімальними можливостями інтерактивності — електронна пошта. Проте це лише перші кроки, а враховуючи недостатнє поширення мережі Інтернет в Україні — кроки адекватні сьогоднішнім реаліям.
Отже, необхідно вдосконалювати механізми формування програм місцевого розвитку та методи їх удосконалення, форми налагодження та реалізації діалогових відносин між місцевою владою, територіальними громадами та недержавними організаціями у розробленні і реалізації муніципальних програм та економічне, політичне, правове і інформаційне підґрунтя системних стосунків “місцева влада — населення на місцях”. Взаємодія між місцевою владою та населенням на місцях є запорукою демократичної трансформації українського суспільства та шляхом поглиблення демократичних реформ в Україні. Вибори 31 березня в Україні покажуть, чи зможемо ми сформувати відповідальну і компетентну владу на всіх рівнях, а відтак — чи піде Україна шляхом європейського розвитку до інтеграції в Європу. У цьому питанні дуже багато залежить від позиції влади на місцях і від того, як формуватимуться і реалізовуватимуться адекватні стосунки на осі: “влада — громадяни” і “громадяни — влада”.