Дніпропетровська розбірливість, що залишає сподівання

Якщо вести мову про особливості політичного процесу в регіонах, то характерною рисою Дніпропетровської області є те, що тенденції, які в ній мають місце, часто розповсюджуються згодом і на інші регіони України. На минулих парламентських виборах дніпропетровський електорат став жертвою агресивної кампанії політичного об’єднання «Громада», яке продемонструвало віртуозне застосування адміністративного ресурсу в передвиборчому процесі. 1998р. «Громада» взяла на Дніпропетровщині 35% голосів виборців. Дніпропетровська область стала своєрідним полігоном і предтечею широкого використання адмінресурсу на виборах 2002р.

Глухі кути політичного істеблішменту Дніпропетровщини
В передвиборній компанії 2002р. політична еліта регіону, яка особливо не приховувала своєї прихильності до блоку «За єдину Україну!», опинилася у скрутному становищі. З одного боку, результати, яких на минулих виборах досягла «Громада», висували конкретні вимоги до кількості голосів виборців, які повинен був отримати блок «За єдину Україну!» на цьогорічних перегонах. З іншого боку, дніпропетровці, «переживши» 1998р., набули певного імунітету проти адміністративного тиску.
В цій ситуації виключну роль повинен був зіграти рівень політичної культури регіональної еліти. Однак далося взнаки, що протягом 1990-х років Дніпропетровщина постійно виступала кадрових донором. Передвиборча боротьба показала, що рівень політичної культури дніпропетровського істеблішменту насправді залишає бажати кращого. Це ж саме стосується і т.зв. опозиційних сил.
Варто відзначити, що переважна більшість кандидатів до парламенту не мала чіткого плану дії щодо своєї агітаційної кампанії в виборчих округах. Часто рішення приймали стихійно, за принципом «щось спало зараз на думку», через це мала місце хаотичність, відсутність цілеспрямованості передвиборчих заходів.
Інколи передвиборча кампанія перетворювалася на імітацію і набувала карикатурних обрисів. Зокрема, 9 лютого, коли закон України «Про вибори» знімав обмеження на ведення агітації, вже о шостій ранку (до речі, в суботу) увесь міський громадський транспорт вийшов на маршрути розмальованим агітаційними гаслами «За єдину Україну!», начебто, якщо б агітація з’явилася на день або два пізніше, вона була б менш дієвою. Мабуть, хтось «нагору» відрапортував про виконану роботу, однак така поквапливість викликала іронію і певну відразу у мешканців міста.
В одномандатних округах агітаційні кампанії в багатьох випадках повністю будувалися на критиці, очікуванні помилок та компроматі на своїх конкурентів. Як правило, кандидат-мажоритарник і його передвиборчий штаб зосереджено спостерігали за діями та словами свого основного конкурента, і коли останній щось комусь дарував, допомагав вирішити якусь справу, або хоча б мав граматичні помилки в передвиборчій програмі, одразу ж сюди скликали телекамери і пресу, робили гучні обурені заяви.

Одним з «найпроблемніших», на думку спостерігачів обласної організації Комітету виборців України, став округ №27 Дніпропетровська. Тут основними конкурентами стали два великих підприємці, однаково відомі у місті, приблизно з однаковими матеріальними ресурсами та з не чітко висловленою підтримкою когось із них із боку місцевих органів влади. Вже на початку березня, виходячи на «фінішну пряму», обидва вилили (через місцеві ЗМІ) на голови свої потенційних виборців купу бруду зі стандартними для компромату подробицями: молоді коханки, фінансові махінації, екологічна небезпечність підприємства та ін. І хоча з сімнадцяти мажоритарних округів лише в трьох, за офіційними даними, було порушено судові справи за позивом одного з кандидатів, говорити про те, що в інших округах панували конкурентні, але шанобливі та чисті стосунки, було б відвертим перебільшенням.

В цілому ж для багатьох кандидатів–мажоритарників на Дніпропетровщині під час передвиборчої кампанії були характерні розповсюдження листівок та звернень із помилками (наприклад, привітання «чулових жінок із 8 берзня»), часті збирання прес–конференції без наявних підстав та інформаційного приводу, невміння їх нормально зорганізувати і провести, незнання правил подання скарг на пресу або конкурентів, відстоювання законними шляхами своїх прав, а також гучні звинувачення у пресі та перед виборцями без попередніх спроб вирішити проблему у суді чи діалогу із опонентами.

Політичний істеблішмент на перехресті
Незважаючи на те, що кандидати до Верховної Ради і органів місцевих влади продемонстрували невміння спланувати та грамотно провести передвиборчу кампанію, Дніпропетровщині в цілому все ж таки вдалося уникнути тієї кількості бруду, який випав на долю деяких регіонів України. Жорсткої винищувальної боротьби в мажоритарних округах, за декількома винятками, так і не розгорнулося. У всіх мажоритарних округах області блок «За єдину Україну!» підтримав своїх кандидатів до Верховної Ради. Кандидатами від блоку стали впливові серед місцевого населення промисловці, чиновники, народні депутати.
На фоні інших кандидатів, які не мали змоги розпоряджатися місцевими засобами масової інформації, матеріальними і адміністративними ресурсами, реальної альтернативи підтриманим блоком «За єдину Україну!» претендентам до парламенту в очах виборців не було. Адже кожен виборець, віддаючи голос, відстоював, перш за все, свої особисті інтереси. Обираючи керівника свого підприємства, виборець сподівався на стабільність працевлаштування і заробітку, підтримуючи чиновника, знав, що цей кандидат здатен сприяти покращенню побутових умов життя і т.д. Наявність в окрузі таких міцних кандидатів робило дії конкурентів менш ефективними і млявими.
Враховуючи також, що блок «За єдину Україну!» мав на Дніпропетровщині абсолютну підтримку органів влади всіх рівнів, кандидати від інших політичних сил нерідко і не намагалися бути занадто активними.

Виборці на перехресті
В цілому виборець залишився пасивним у своєму виборі, оскільки брав і вірив, незважаючи на всю силу недовіри до всіх і всього, тим сигналам, які “надсилали” політичні гравці. Однак, у такому розкладі успіху добиваються не ті, хто більше присутній на екрані чи на шпальтах газет, а ті, хто робить це більш продумано, вивірено, врешті-решт «культурно».
Наприклад, високий показник підтримки виборцями Дніпропетровщини політичного блоку «Команда озимого покоління» — добра цьому ілюстрація. На одній із прес-конференцій в Дніпропетровську ідеолог КОП Інна Богословська відзначила, що члени нещодавно створеного блоку зосередили зусилля саме на медіаагітації дніпропетровчан, тому високі результати переважать усі очікування навіть прихильників «Озимих». За офіційними результатами виборів на Дніпропетровщині, блок, що не знайомив широкий загал зі своєю програмою та не проводив частих зустрічей із населенням, отримав підтримку 4,43% серед виборців і зайняв четверту позицію після КПУ, блоку «За єдину Україну!», СДПУ(о).
«Під час цієї передвиборчої агітації в Дніпропетровській області як ніколи багато було розповсюджено листівок, звітів кандидатів про виконану роботу, брошур із програмами та пропозиціями, — повідомив голова Дніпропетровської обласної організації Комітету виборців України Сергій Лященко, — кожна родина отримала щонайменше по 20 друкованих матеріалів». Проте у більшості випадків виборці лише проглядали листівки із карикатурами, , передвиборчі програми а депутатські звіти відкидали.
Найзанедбанішими в Дніпропетровській області виявилися вибори у місцеві органи влади. Електорат доволі активно відреагував на парламентські вибори, але не схотів зосередити увагу на тих, хто буде відстоювати інтереси їхніх районів, вулиць, дворів на місцевому рівні. Можливо, ця риса властива не тільки Дніпропетровському регіону, однак тут її всіляко підкреслювали.
Опитування виборців на одній із дільниць у Дніпропетровську показало, що люди ще якось намагалися розібратися у своїх політичних симпатіях щодо партій, блоків, окремих діячів, але зовсім не цікавилися і не вважали за потрібне здобувати інформацію про кандидатів у місцеві ради. «Галочки» під час голосування у більшості випадків ставили за принципом «це прізвище більше подобається». А дві жінки, виходячи з дільниці, не приховували свого розчарування, мовляв, «що це за виборча дільниця, раніше хоч фото усіх місцевих кандидатів висіли — могли обрати «по обличчю», за кого проголосувати, а тепер віддали голоси невідому кому!».
Результати виборів 2002р. однозначно (і несподівано для багатьох) довели, що дніпропетровські виборці вже навчилися діяти за одним із законів фізики: «чим сильніша дія — тим більша їй протидія». Блок «За єдину Україну!» набрав в області трохи більше 11%, а ось в Донецькій області «рекорд «Громади»» повторити вдалося — понад 36%. Дніпропетровський досвід доводить, що на наступних виборах адміністративний ресурс має всі шанси стати зброєю слабких.
Досить несподівано і в той же час заслужено звучить комплімент, який отримали дніпропетровські виборці від голови обласної держадміністрації Миколи Швеця. Зокрема, свій публічний виступ у переддень виборів він закінчив так: «Політична культура мешканців Дніпропетровщини помітно зросла порівняно з попередніми парламентськими виборами, проте значно менший ріст політкультури спостерігається у наших кандидатів, що рвуться у велику політику!».
Хотілось би сподіватися, що на наступних виборах політична культура регіональних еліт зросте, але й культура виборців не буде стояти на місці. Можливо, це і є запорукою демократичних перетворень.