На Західному фронті — без змін

Голосуй — не голосуй, а переможе… Шуфрич

Після парламентських виборів у березні, а потім — повторних виборів у 201-му окрузі 14 липня політичне життя на Черкащині до початку вересневих акцій протесту можна було б охарактеризувати як мляве та невиразне. Всі стомилися від політичної агітації, шумних масових заходів та взаємних обвинувачень учасників виборчого процесу. Але є й інший бік медалі. На цих виборах Черкащина продемонструвала справжні дива. За партійними списками пропрезидентські “ЗаєдУ” та СДПУ(о) при підтримці адміністративного ресурсу, майже повній підконтрольності більшості обласних ЗМІ не змогли отримати навіть 10% голосів. Лідерами політичних симпатій стали “Наша Україна”, СПУ, блок Тимошенко та КПУ.

Але у 7 мажоритарних округах області перемогли виключно провладні кандидати. Крім тодішнього заступника губернатора Сергія Терещука, який “не посоромився” в графі “партійність” вписати свою приналежність до “єдунів”, інші переможці-мажоритарники йшли як “самовисуванці”.
Колишній генеральний директор потужного хімічного гіганта “Азот” Борис Райков, на якому працює близько 7 тисяч працівників, використовував “політичний ентузіазм” азотівців. За останні 2 передвиборчі тижні на території його виборчого округу не залишилося, мабуть, жодної домівки чи квартири, куди б не ступила нога “добровільного агітатора” з “Азоту”. Зайве говорити, що нестачі в фінансах Б.Райков також не відчував.
Повторні вибори у 201-му окрузі, на яких абсолютну перевагу отримав Нестор Шуфрич, стали вершиною “торжества демократії”. Людина, що за 2 місяці до дати виборів стала мешканцем Черкас, “втерла носа” таким старожилам політичного Олімпу України як Наталія Вітренко, Іван Білас, Ігор Пересунько, Микола Габер та Володимир Олійник, і разом з ними — усім виборцям. Команда Шуфрича не намагалася сперечатися з галасливими суперниками в газетах і на телеекрані. Перевага була віддана індивідуальній роботі з виборцями, при цьому, як стверджують опоненти Шуфрича, виразно чувся шелест купюр.
Про прямий підкуп виборців командою Шуфрича заявили всі основні претенденти на перемогу в окрузі — від Вітренко до позбавленого перемоги у цьому окрузі 31 березня “нашоукраїнця” Миколи Булатецького. Ці заяви закінчилися тим, що в серпні Нестор Шуфрич прийняв присягу народного депутата і озвучує позицію СДПУ(о) на центральних телеканалах.
Такий довгий екскурс в історію парламентських виборів обумовлений тим, що він чи не повністю пояснює відносну пасивність черкащан цієї осені. Проголосувавши за опозицію у списках та побачивши, як перемагають у мажоритарних округах, звичайний громадянин на власні очі переконується — голосуй, не голосуй, а переможе… Шуфрич.
Черкаська “кадриль”

У Черкасах не менш знаковою є післявиборча ситуація в міській владі. Після усунення з крісла міського голови активного антикучміста Володимира Олійника, його наступник Анатолій Волошин діє в дусі рядків з «Інтернаціоналу»: «…Весь мир насилья мы разрушим до основанья…».
А.Волошин жорстко критикує діяльність свого попередника, але за півроку “мерської” діяльності не збільшив кількості своїх прихильників, а, навпаки, зменшив. Він рішуче “б’є горщики” з обласною владою, хоч та всіляко сприяла Волошину на виборах та фактично благословила його дуже сумнівну перемогу. Рівнем конфронтаційності у відносинах він не поступається своєму попередникові. Але Олійник, йдучи на конфлікт з ОДА, мотивував це ідеологічним підґрунтям (протидія “злочинному режимові”). Природа ж конфліктності Анатолія Борисовича полягає в його дуже непростому характері.
Політичні симпатії мера дуже невиразні. Публічно він кілька разів натякнув про симпатію до Віктора Ющенка. У міській раді його беззастережно підтримує одна фракція “Наша Україна”. Але останнім часом Волошин дистанціюється від політики. Доходить до смішного — коли представники “Нашої України” в міськраді зачитують з трибуни звернення на підтримку акції 16 вересня, мер… тікає із зали. А напередодні приїзду в Черкаси О.Мороза, Ю.Тимошенко та П.Симоненка (в рамках акції “Повстань, Україно!”) Волошин відмовився надати приміщення для прес-конференції в міськвиконкомі. Аргументація звучала так: “Я боюсь…”. А після проведення зустрічі “трійки” з мешканцями міста міськвиконком направив у прокуратуру області документи, в яких вимагав притягнути до адміністративної відповідальності організаторів акції через те, що рух транспорту в центрі міста було паралізовано. Прокуратура зреагувала, і за цим фактом порушили кримінальну справу.
Обласна влада зреагувала на приїзд опозиції блискавично. Напередодні в типографію обласного осередку СПУ, де друкують опозиційні газети “Грані”, “Резюме”, “Інформбюлетень” та ін., вломилися невідомі. Внаслідок цього було пошкоджено типографську машину. Наступного ранку народні депутати в присутності журналістів звинуватили керівників силових структур у причетності міліції до цих акцій.
Керівництво державних установ, навчальних закладів, медичних установ змусили провести “роз’яснювальну роботу” серед своїх працівників. У підсумку соціально активних людей під загрозою звільнення з роботи не пустили на зустріч. У керівника Придніпровського райвиконкому та райради Черкас Григорія Саська, котрий не злякався надати приміщення для зустрічі опозиційних лідерів із журналістами, вже наступного дня відбулась жорстка розмова з керівництвом області. Закиди обласної адміністрації виглядали приблизно так: ”Как он смел!?”.
У підсумку ж на зустріч зібралося близько півтори тисячі черкащан. У міліцейських зведеннях зазначено цифру 700. Останню можна сміливо зарахувати в актив обласної влади. Для опозиційно (за часів “мерства” Олійника) налаштованих Черкас така кількість є дуже низьким показником. І свідчить про відсутність системної роз’яснювальної роботи опозиції зі своїми прихильниками. Не є таємницею, що колишній мер Черкас постійно використовував адміністративні важелі впливу, коли в місті відбувалися опозиційні заходи. Тепер цього адмінресурсу в опозиції немає…
Хто в домі господар?

Нині повновладним господарем на Черкащині є облдержадміністрація. Після парламентських виборів вона продовжує залишатися під контролем СДПУ(о). 4,5%, отримані “об’єднаними”, зовні нічим не позначились на їхньому становищі. Блискуче забезпечення перемоги на повторних виборах у 201-му окрузі члена СДПУ(о) Нестора Шуфрича стало додатковим плюсом ОДА.
Наприкінці серпня до черкаського Білого дому прибула комісія з адміністрації президента. Оскільки ревізори з особливим “натхненням” перевіряли усі управління та відділи ОДА, в Черкасах уже вкотре заговорили про близьку відставку губернатора Володимира Лук’янця.
Черкаського губернатора можна вважатись зразком типового номенклатурника. У радянські часи він був перспективним партійним функціонером. Дослужився до 1-го секретаря райкому партії. Потім поступово піднімався сходами вже новітньої української номенклатури. 1999р. тодішнього голову облради Лук’янця призначили губернатором.
“За місцем роботи”, так би мовити, характеризується як добрий фахівець у сільському господарстві, чудовий знавець правил підкилимового вирішення питань. Лук’янець — не публічна людина. Тяжіє до командно-адміністративного стилю керування. Через доволі легковажне ставлення до того, в якій партії перебувати, після 1991р. Володимир Лукич кілька разів переходив з однієї партії до іншої, не має почесного звання “політик, який не поступається принципами”. Часто звинувачуваний опозиційними виданнями в неприхованому лобіюванні окремих комерційних структур. Зокрема, компанії “Нафтаенерго” та “Черкаської ресурсної компанії”. Практично ніхто в Черкасах не вважає В.Лук’янця самостійним та самодостатнім політиком. Останніми роками має членський квиток СДПУ(о).
Перший заступник губернатора Вадим Льошенко одночасно є й партійним шефом губернатора, оскільки керує обласною організацією СДПУ(о). До того як сісти в 2-е крісло області, працював директором цукрового заводу на Кіровоградщині. Зараз є набагато ближчим до керівництва президентською адміністрацією, ніж перша особа області. Лише трішки везіння не вистачило, щоб пройти до Верховної Ради за списком СДПУ(о) — його прізвище значилося там під №25. У мінімальному обсязі володіє навичками публічного політика, але через те, що сам губернатор, відверто кажучи, “не Цицерон”, то означені навички майже не демонструє. Іноді про нього говорять як про “тіньового” керівника області, можливого наступника Лук’янця. Коли таке трапиться, то в керівництві майже нічого не зміниться, бо, попри те, що в назві партії Вадима Олексійовича є слово “демократична”, сам він бавитись у демократію не любить…
Керівника облради Геннадія Капралова з повним правом можна назвати “аксакалом” — тривалий час він працював у партійних та радянських органах, після розпаду СРСР — у системі рад. Витриманий, врівноважений, за кілька десятків років роботи на видноті не був помічений в історіях сумнівного та компрометуючого змісту. З партійністю визначився — звичайно, СДПУ(о). Не можна сказати, що він є визначальною фігурою в керівництві області. Хоча, здається, Геннадій Іванович не дуже того прагне.
Вплив цих людей на політику обласної влади можна назвати визначальним. Значення та номенклатурна вага інших заступників губернатора: Анатолія Чабана, Анатолія Рибака, Миколи Бондаря та Олександра Ганжі суттєво поступається вищеназваній “трійці”.
Громадський “РУХ” чи громадський “СТОП”
Громадські організації на Черкащині, попри щирі намагання відігравати значну роль у житті області, продовжують перебувати в невизначеному стані. Нині їх нараховують понад 400: від осередків всеукраїнських організацій до спілок власне регіонального або місцевого значення.
У чому причина такого аморфного становища? Безперечно, в не дуже серйозному ставленні до НДО органів державної влади та місцевого самоврядування. Але, з іншого боку, мало хто з громадських діячів демонстрував систематичну активність у своїй діяльності. Майже ніхто не зміг налагодити регулярну співпрацю з місцевими ЗМІ.
Під “дахом” та з ініціативи черкаського “Ресурсного центру АНГО” періодично відбуваються різноманітні заходи за участю представників обласної та міської влад. Кілька років тому тут чи не вперше в Україні було підписано потрійну угоду між владою, місцевими бізнесменами та громадськими організаціями щодо взаємодії в конкретних питаннях. Розвитку ця акція майже не мала.
Нещодавно у проведенні чергового «круглого столу», присвяченого проблемам відносин місцевої влади з малим і середнім бізнесом, брав участь А.Волошин. Після гарячої дискусії сторони домовились про продовження консультацій. Але, оскільки громадські організації не демонструють рішучості і не прагнуть наполягати на відстоюванні своїх інтересів, сподіватись на швидкий прогрес у їхньому спілкуванні з місцевою владою не варто.
Обласна влада співпрацює з НДО ще менше. Голова обласної громадської організації “Ресурсний центр АНГО” Анатолій Рекун, оцінюючи ступінь взаємодії між громадськими організаціями та керівниками ОДА, зазначив, що за 5-бальною шкалою оцінює рівень сьогоднішніх контактів на “3”:

–Представники ОДА беруть участь у наших заходах. Але… на цьому наше співробітництво і завершується.

На мою думку, перші особи області, сформовані ще за радянських часів, просто не розуміють ролі та місця НДО. За часів СРСР такого поняття взагалі не їснувало. Тому й сьогодні рівень знань про НДО у них не перевищує знання про товариства Червоного хреста та охорони природи.
Доленосне 16-те…

11 вересня на черговій прес-конференції для місцевих журналістів губернатор Лук’янець переконував, що об’єктивних причин для соціального протесту в Україні немає. А підбурюють небезпечні для суспільства настрої політики, які прагнуть захопити владу.
– Партія, до якої належите Ви, частина Ваших заступників, значна частина керівників управлінь та відділів ОДА, — запитали у губернатора, – набрала на виборах в області ледь більше 4%. Чому Ви не запропонували переможцям — “Нашій Україні”, Соцпартії, БЮТ, КПУ ключові посади в керівництві області? Виходить, що СДПУ(о), маючи мізерну підтримку черкащан, узурпувала владу в області…

– Мене на цю посаду партія не висувала. Як і інших керівників, — відповів губернатор. – Іще рік тому я просив керівників партійних осередків – внесіть свої пропозиції щодо покращення соціально-економічного стану області. Жодної пропозиції не надійшло. Коли вони будуть, я готовий їх розглядати…
Отже, керівник області навіть “не розуміє”, що в демократичному суспільстві партії, які перемогли на виборах, беруть на себе відповідальність за становище в державі. А триматись за своє становище він зі своєю командою буде до останнього.
16 вересня, попри масове залякування студентів та викладачів, вчителів та лікарів, держслужбовців та робітників (керівники багатьох установ погрожували звільненням тим, хто візьме участь в акції), на центральній площі Черкас зібралось близько 6 тисяч мешканців міста.
Напередодні прокуратура та міліція провели обшук у партійних офісах СПУ та “Батьківщини”. У соціалістів вилучили свіжий наклад партійної газети “Народна правда”. Керівника черкаської “Батьківщини” Ігоря Єреська, завідувача кафедри економіки інженерно-технологічного університету, слідчі УМВС допитували просто на кафедрі. Багатьох партійних активістів викликали до міліції і змушували письмово відмовлятись від участі в акції. Журналісти, які співпрацюють з опозиційними виданнями, заявляють про відверте стеження за ними людей ”з квадратними зачісками”.
Лідери опозиційної “четвірки” в Черкасах оголосили про безстроковий характер акції. Біля ОДА виставлено один намет, де голодують два депутати міськради від “Нашої України” — Максим Булатецький та Павло Карась. Голодують аж до відставки президента та керівників області. Під час акції жоден представник ОДА та міськвиконкому до мітингувальників не вийшов.
– Зараз я аналізую документи про хід збирання цукрового буряка в області, - сказав кореспонденту місцевої газети 1-й заступник губернатора Вадим Льошенко, коли натовп під його вікнами скандував: “Кучму — геть!”. – Треба піднімати економіку, а не мітингувати…
PS. Станом на серпень 2002р. заборгованість з виплати зарплати на Черкащині становить близько 56 млн. грн. Більше 10 років обласна влада не може налагодити регулярної виплати людям зароблених ними грошей. В області, де перемогла об’єднана соціал-демократія, все, як на Західному фронті, — без змін.